Глечики жовті

Nuphar lutea (L.) Smith)

Морфо-біологічні особливості

Багаторічна водна рослина понад 100 см завдовжки, з горизонтальним грубим, вкритим рубцями кореневищем довжиною 2-3 м і товщиною до 10 см та плаваючими, майже шкірястими, глибоко-серцеподібними цілокраїми листками на довгих тригранних черешках. Квітки жовті, запашні, 4-5 см у діаметрі, чашолистки округлооберненояйцеподібні, знизу зелені або зеленуваті, зверху жовті. Плоди голі, зелені, гладенькі, ослизлі. Цвіте в червні-серпні [3, 6].

Рослина отруйна, з лікувальною метою використовують кореневище, яке заготовляють під час цвітіння та восени [5].

Поширення

Глечики жовті - євразійський вид [1], поширений по всій Україні за винятком гірських районів Карпат та Криму [5]. Більше представлений на Лівобережжі: в заплавах річок Десни, Удаю, Сули, Ворскли, Сіверського Дінця. На Правобережжі глечики жовті значно поширені в басейнах річок Прип'яті, Інгулу, Інгульця та Південного Бугу. Дещо менше трапляються у водоймах західних районів України.

Еколого-фітоценотичні особливості

Глечики жовті приурочені до непроточних і слабопроточних замулених водойм - річок, озер, стариць, ставків, де товща води може коливатися від 0,5 до 3, подекуди до 5 м і більше [1, 3]. Також трапляються на болотах, затоплених вироблених торфорозробках, в осушувальних і зрошувальних каналах [5].

На замулених ділянках заплав вид може утворювати зарості разом з лататтям білим (Nymphaea alba L.). При зниженні товщі води до 0,5 м і менше (при осушенні, накопиченні мулу та ін.) інтенсивно розростаються прибережно-водні види (стрілолист, лепешняк та ін.) і глечики поступово випадають зі складу угруповань. Зростають в екотопах, де рН води становить 5,8-7,6 і донні відклади багаті на органічні речовини [5]. Глечики жовті та латаття біле є показниками незабрудненої промисловими викидами водойми, оскільки є дуже чутливими до антропогенних забруднень.

Стан природних ресурсів та їх охорона

В Україні природні запаси виду на даний час достатні для задоволення потреб медичної промисловості, але катастрофічно зменшуються внаслідок забруднення водойм та осушення стариць [3]. Загальна площа заростей глечиків в Україні на 1982 р. становила майже 12 тис. га [2], зараз - лише близько 5 тис. га, сировинно цінними є близько 7-10% цих заростей. Основні запаси і найбільші ділянки зростання виду зосереджені на Поліссі (Житомирська, Київська та Чернігівська області), в Полтавській обл. та в верхній частині басейну Дніпра [2]. Промислова заготівля сировини в Україні зараз припинена. Індивідуальний збір кореневищ глечиків в порядку загального використання підлягає суворому контролю з боку регіональних підрозділів Мінекоресурсів України.

Вид знаходиться під регіональною охороною на території Івано-Франківської, Чернівецької, Тернопільської, Дніпропетровської, Донецької та Луганської областей.

Використання лікарської сировини

Кореневище глечиків є складовою частиною збору Здренка, який застосовують для лікування деяких злоякісних пухлин. Виготовлений з глечиків препарат "Лютенурин" має бактеріо- та фунгіостатичну дію. Вживають при запальних процесах шлунково-кишкового тракту (в'яжуча дія), антацидних гастритах, ревматизмі, пропасниці, шкірних хворобах, як протизаплідний засіб, зовнішньо - при трихомонадних колітах [1, 4, 5], геморої.

Література

1. Атлас ареалов и ресурсов лекарственных растений СССР. -- М.: ГУГК, 1980. - С. 254.
2. Дубына Д.В. Кувшинковые Украины. - К.: Наук, думка, 1982. - 228 с.
3. Ивашин Д.С., Катина З.Ф., Рыбачук И.З. и др. Справочник по заготовкам лекарственных растений. - К.: Урожай, 1983. - С. 42.
4. Кархут В.В. Ліки навколо нас. - К.: Здоров'я, 1978. - С. 59-60.
5. Лікарські рослини. Енциклопедичний довідник. К.: УРЕ, 1992. - С. 111.
6. Флора УРСР. - К.: Вид-во АН УРСР, 1953. - Т. 5. - С. 8-10.