Чебрець повзучий

Thymus serpyllum L.

лікарські рослини

Чебреці України різняться за морфологією, строками цвітіння, еколо-го-ценотичною приуроченістю, складом ефірних олій, однак диференціювати їх сировину за видами часто можуть лише фахівці-ботаніки, оскільки провізори такої підготовки здебільшого не мають.

Морфо-біологічні особливості

Чебрець повзучий - багаторічний повзучий напівкущик 5-15 см заввишки, з лежачими, при основі червоно-бурими, здерев'янілими стеблами. Від стебел подекуди відходять вертикальні трав'янисті квітконосні та безплідні пагони. Листки ко-роткочерешкові, еліптичні або дов-гастоеліптичні. Квітки з двогубим лілово-рожевим віночком, зібрані в головки. Деякі види чебрецю мають білоквіткову форму - досить часто це спостерігається у ч. блошиного (Th. pulegioides L. aggr.). Плід чотиригорішок. Цвіте з червня до серпня, плоди дозрівають у липні-вересні. Має сильний ароматний запах [18].

З лікувальною метою використовують листконосні і квітконосні частини рослини під назвою "трава чебрецю" (Herba Serpylli) [1, 11].

Поширення

Середньо-східноєвропейський вид [7]. В Україні його сировинний ареал охоплює Лівобережне, Правобережне та Західне Полісся [12]. Південніше відомі окремі локалітети в лісостеповій зоні [18], однак сировинної цінності ч. повзучий тут не має.

У цілому в Україні зростають 40 видів чебреців [б, 14], серед яких найпоширенішими є чебрець повзучий (Th. serpyllum), широко представлений на Поліссі; ч. Маршаллів (77г. marschallianus Willd.) - переважає у лісостеповій зоні; ч. блошиний (Th. pulegi-oides) - поширений на Поліссі, на півночі Лісостепу, в Карпатах; ч. Палласа (Th. pallasia-nus Heinr. Braun), масово поширений в піщаному Степу [9, 13, 17]. У Правобережному Степу і в південній частині Правобережного Лісостепу поширений ч. двовидний (Th. dimorphus Klokov et Des.-Shost.). В Криму поширеними є ч. кримський (Th. tauricus Klokov et Des.-Shost.), ч. Кальє (Th. callieri Borb. ex Velen.), в Карпатах - ч. альпійський (Th. alpestris Tausch ех A. Kerner), ч. чергововолосистий (Th. alternans Klokov), ч. гарний (Th. pulcherrimus Schur). Всі ці види чебрецю є сировинно цінними для України, хоча звичайно заготовляють сировину чебреців, найбільш представлених в конкретному регіоні.

У Запорізькій та Херсонській областях на річкових пісках часто трапляється, інколи формуючи масиви, чебрець дніпровський (Th. borysthenicus Klokov et Des.-Shost.), занесений до Червоного списку IUCN [21]. В Криму трапляється ч. Дзевановського (Th. dzevanovskyi Klokov et Des.-Shost.), занесений до Європейського Червоного списку.

Загалом питання видової самостійності багатьох чебреців лишається дискусійним і досі не вирішеним [1], тому в останньому "Визначнику вищих рослин України" [15] наводяться лише 15 видів, а в номенклатурному зведенні С. Мосякіна та М. Федорончука - 36 видів [20].

Еколого-фітоценотичні особливості

Чебрець повзучий - піонерний вид, популяції якого можуть домінувати при заростанні пісків і порушенні піщаних грунтів на ранніх стадіях сукцесії [10]. Є характерним для всіх поліських борів [11], де зростає на відкритих місцях. Невибагливий до багатства та вологості грунту. Заходить навіть у бори лишайникові. Більш або менш рясний на оліготрофних і мезотрофних грунтах з вологолучним зволоженням [10]. Вибагливий до освітлення: при розростанні крон деревостану відступає на відкриті ділянки. Суцільні масиви утворює рідко. Частіше трапляється окремими фрагментами на прилісових луках на піску, де займає підвищені ділянки. Максимальною врожайність надземної частини є в популяціях на мезотрофних, близьких до нейтральних, піщаних грунтах в добре освітлених екотопах.

Стан природних ресурсів та їх охорона

У 1975-1977 рр. обсяг валової заготівлі чебрецю в Україні становив 25-28 т. З ростом попиту на сировину лікарських рослин почали різко збільшуватися обсяги заготівлі і в 1989 р. загалом по Україні офіційно заготовлено 52,6 т чебрецю. Основними постачальниками сировини були Чернівецька, Рівненська, Чернігівська, Донецька, Запорізька, Херсонська та Кримська області. Такі необгрунтовано великі заготівлі призвели до виснаження природних запасів виду. В 1990 р. обсяг заготівлі сировини чебрецю в Україні знизився до 34,7 т, а в 1993 р. він становив лише 9,7 т. Основну частину сировини постачали Кримська (4,4 т), Чернівецька (1,7 т) та Запорізька (1,6 т) області, де чебрець повзучий не зростає. На території Волинської, Рівненської, Житомирської та Чернігівської областей, де зосереджені основні запаси ч. повзучого, заготівля сировини майже не проводиться через їх радіоактивне забруднення. В екологічно чистих районах на території Волинської, Рівненської, Сумської, Київської областей виявлені обмежені запаси ч. повзучого.

Значні поширення та сировинний запас в Україні має близький до ч. повзучого лучностеповий ч. Маршаллів [З, 13] - у Харківській, Полтавській, Черкаській, Вінницькій, Хмельницькій, на півдні Рівненської, Житомирської, Чернігівської та Сумської областей.

Масиви близького до ч. повзучого виду - ч. блошиного виявлені в Житомирській та Чернігівській областях [13].

Наявні ресурси чебрецю в Україні недостатні для задоволення попиту на його сировину, тому обсяги заготівлі сировини даного виду слід лімітувати і контролювати. Сировина чебрецю повзучого підлягає радіологічному контролю, оскільки більша частина його сировинного ареалу знаходиться на забрудненій після аварії на ЧАЕС території.

Використання лікарської сировини

Застосовують при запамороченнях у вигляді нюхального тютюну [19], в гінекології - при порушенні менструального циклу; при головних болях, гіперплазії щитовидної залози, при лікуванні різних грудних хвороб, як відхаркувальне при кашлі, безсонні, алкоголізмі та ін., для ароматних ванн, компресів, примочок, має радіопротекторні властивості [14]. Настій трави вживають при захворюванні дихальних шляхів і коклюші [8].

У науковій медицині препарати чебрецю застосовують як відхаркувальний, седативний, антисептичний, ранозагоювальний та болезаспокійливий засіб. Екстракт входить до складу препарату "Пертусин" [4, 5, 16].

Види роду Thymus є хорошими медоносами пізніх строків цвітіння [2].

Література

1. Атлас ареалов и ресурсов лекарственных растений СССР. - М.: ГУГК, 1980. - С. 312.
2. Глущенко Л.А. Особливості цвітіння та нектаропродуктивності видів роду Thymus L. (Lamiaceae Lindl.) // Укр. ботан. журн. - 1999. - 56, №4. - С. 414-419.
3. Дембицкий А.Д., Юдина Р.Л., Кротова Г.И. О составе эфирного масла Thymus marschallianus Willd. // Химия природных соединений. - 1985. - №4. - С. 510.
4. Калинкина Г.И., Тихонов В.Н., Гуськова И.Н. и др. Химический состав и фармакологические свойства эфирного масла Thymus serpyllum L. s. 1., выращиваемого в Центральном Сибирском ботаническом саду СО РАН // Растит, ресурсы. - 1994. - 30, вып. 3. - С. 66-70.
5. Кархут В.В. Ліки навколо нас. - К.: Здоров'я, 1978. - С. 110-111.
6. Клоков М.В. Расообразование в роде тимьянов - Thymus L. на территории Советского Союза. - К.: Урожай, 1973. - 293 с.
7. Клоков М.В. Псаммофильные флористические комплексы на территории УССР (опыт анализа псаммофитона) // Нов. системат. высш. и низш. раст. - К.: Наук, думка, 1979. - С. 90-150.
8. Комендор В. Лікарські рослини (Закарпатської області). - Ужгород, 1961. - С. 51.
9. Корещук К.Е., Корниевский Ю.И., Фурса Н.С., Дрозд Г.А. Возможности использования в медицине видов рода Тимьян флоры Запорожской области // Тез. докл. III Съезда фармацевтов УССР. - Харьков, 1979. - С. 246-247.
10. Крылова И.Л., Капорова В.И. Урожайность видов р. Thymus L. в природных растительных сообществах // Растит, ресурсы. - 1992. - 28, вып. 2. - С. 20-27.
11. Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник. - К.: УРЕ, 1992. - С. 423-424.
12. Мінарченко В.М. Флора лікарських рослин. - Луцьк: Едельвіка, 1996. - 178 с.
13. Мінарченко В.М., Глущенко Л.А. Еколого-ценотична та ресурсна оцінка деяких видів роду Thymus L. на території Лівобережної України // Укр. ботан. журн. - 1995. - 52, №6. - С. 828-833.
14. М'якушко Т.Я., Зинченко Т.В. Определитель лекарственных растений Украины. - К.: Наук.думка, 1982. - С. 79.
15. Определитель высших растений Украины.- К.: Наук, думка, 1987. - С. 160-161.
16. Перевозченко И.И., Заверуха Б.В., Андриенко Г.Л. Лекарственные растения. - К.: Урожай, 1991. - С. 159-160.
17. Сивоглаз Л.Н., Глущенко Л.Л., Минарченко В.Н. К изучения сырьевой базы тимьяна ползучего // Персп. созд. и произв. лекарств, средств в Украине: Тез. докл. - Харьков, 1993. - С. 65-67.
18. Флора УРСР. Рід Thymus L. - К.: Вид-во АН УРСР, 1960. - Т. 9. - С. 331-333.
19. Чопик В.И., Дудченко Л.Г., Краснова А.Н. Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. - К.: Наук, думка, 1983. - С. 326-327.
20. Mosyakin S.L., Fedoronchuk М.М. Vascular plants of Ukraine: a nomenclatural checklist. - Kiev, 1999. - P. 242-244.
21. Wallter, K.S. , Gillett H.J. (eds.). 1997 IUCN Red List of Threatened Plants, Complited by the World Conservation Monitoring Centre. - IUCN - The World Conservation Union, Gland, Switzerland and Cambridge, UK, 1998. - ixiv+862 pp.